громадсько-політична газета "Златокрай"
E-mail:zlatokray@zolo.ck.ua
Тел. 04737 530 82
B.о. головного редактора - Лариса Леонідівна ПРОЦЕНКО
Заступник головного редактора - Олександр Михайлович САВЕНКОВ
Відповідальний секретар - Наталія Валеріївна ПУГАЧ
Заввіділом фотоінформації - Руслан Валерійович ГАЛАТА
Бухгалтер - Тетяна Володимирівна Філімонова
Біля витоків"ЗЛАТОКРАЮ" сьогодні - 87. Багато років. Багато подій. Багато здобутків і втрат. Мінялися часи, влада, змінювалися завдання, які ставились перед газетою. Однак вона завжди була літописцем своїх днів, і в цьому її цінність. Редакційний колектив постійно був у вирі подій, що відбувалися в краї, і в міру своїх можливостей та здібностей показував їх. Залишав на газетних сторінках для наступних поколінь. Це - здобутки.
Уже немає серед нас тих, хто починав історію золотоніської газети. Хто продовжував її 50, 40 токів тому. Це - втрати. Але залишились деякі документи, фотографії, роботи, і з них ми можемо дізнатися багато чого про історію газети.
Сьогодні ми торкнемося деяких подів, фактів, доль, щоб нагадати про історію газети тим, кому вона знайома, розповісти тим, хто не знає. Тільки торкнутися і тільки деяких, бо про все і про всіх розповісти за один раз неможливо.
"ВІСТИ" - так називалось видання, перший номер якого вийшов у Золотоноші 30 січня 1919 року і яке вважається родоначальником нинішнього "Златокраю". Це була газета народного комісаріату, призначеного Золотоніським повітовим ревкомом Та вже на початку лютого ревком починає видавати газету "Український комунар".
У серпні 1919 року радянську владу в Золотоноші повалили. Після відновлення у січні 1920 року новий військово-революційний комітет відродив і газету. Тепер вона називалась "Вісти-Известия" і виходила тричі на тиждень. Після обрання повітової ради газета стає органом виконкому цієї ради і повітового комітету Комуністичної партії.
Передплати на газету у 20-х роках не існувало, бо не було ні поліграфічних машин, ні шрифтів, не вистачало паперу. Тиражі були такими мізерними, що їх вистачало тільки для деяких установ і організацій.
Після підпорядкування Золотоніського повіту Черкаській, а потім Шевченківській окрузі, наші "Вісти" закрили. Дописувачі згуртувалися навколо окружної газети "Радянська думка", яка виходила в Черкасах.
У 1930 році в Радянському Союзі було організовано близько 900 районних газет, у тому числі і золотоніську - "Червоний Жовтень". Вона вийшла 1 жовтня 1930 року як орган райкому партії, райвиконкому. райколгоспспілки та райпрофради. Періодичність її була 8 номерів на місяць
Районка писала про перетворення в економіці, які тоді відбувалися. Хвалила безбожників - бо так вимагали. Наприклад, в одному з номерів як позитивний факт повідомлялося, що "член ради мицалівського колгоспу Лука Кононенко організував навколо себе активних колгоспників і в день релігійного свята Миколи замочили 8 кіп конопель".
А як вам такі заголовки в перших номерах "Червоного жовтня": "Головотеси з райспоживспілки", "П'ятиденник тюхтійства" (у Коробівці не орали зябу), "У похід за мішкотару", "Проти опортуністичного недооцінювання коня", "Вознесенські опортуністи зірвали радянський базар"? Усміхніться, але не судіть тодішніх газетярів, адже вони, певно, не мали відповідної освіти і культури мови не вивчали. Однак вони любили газету, хотіли писати і часом платили за це своїм життям. 25 серпня 1932 року був убитий керівник сільських кореспондентів Хрущівки Хрисанф :Калашник, 9 серпня 1933 року застрелили сількора з Кединої Гори Павла Гвоздя. У роки Вітчизняної війни під час німецької окупації десятки активних дописувачів газети були закатовані в гестапо.
1943-й рік. 23 вересня Золотоноша була визволена від німецьких окупантів, а вже в жовтні відновився випуск газети "Червоний Жовтень" У той час редакція і друкарня були одним підприємством, яким керував редактор Андрій Геращанко. Жилося працівникам редакції нелегко. Але працювали сумлінно, навіть у вихідні з 9-ї до 17-ї години були чергові.
З 17 лютого 1944 року газета виходить під новою назвою - "Радянська Золотонощина". Але дисципліна в редакції залишається така ж сувора. Якщо треба добувати торф - на торфорозробки їдуть у вихідний усім колективом, розписавшись напередодні під відповідним наказом редактора. Коли хтось допускає халатність. окрім догани відповідає ще й матеріально. Так, за наказом редактора від 23 серпня 1945 року за браковану газету майстер Столяренко мусив оплатити її вартість у 5-кратному розмірі, що вилилося в суму 234 карбованці.
Районна газета тісно співпрацювала з сільськими партійними осередками, використовуючи інформацію партійних секретарів, які завжди були в курсі всіх подій і мали за обов'язок контактувати з пресою. Газетярі районки часто надавали методичну допомогу редколегіям стінних газет колгоспів і підприємств, висвітлювали їхні здобутки на сторінках районної газети. У 1946 році наказом редактора "Радянської Золотонощини" з нагоди Дня преси були премійовані кращі стінгазети: "Сахарник" (200 карбованців), "Лепсівець" (100 карбованців), щербинівська колгоспна "Ударник" (100 карбованців). Традиція відзначати кращих громадських кореспондентів преміями у День преси зберігалась аж до 90-х років.
У післявоєнні роки редакція була слабо оснащена технічно. У командировки в села журналісти добиралися попутним транспортом на кілька днів. Усі дуже зраділи, коли інструктор роботи з робсількорами Борис Сандлер у 1948 році, дізнавшись, що продаються залишені ще військовими коні, майже задарма купив великого білого коня. Одначе конюх А. Артюшенко виявився не тільки безвідповідальним, але ще й злодієм: покрав собі додому випрошене в "Заготсіні" сіно і висівки. Безсовісного конюха вигнали. Але кінь уже захляв і незабаром здох. Журналісти знову залишились без виїзду.
Про те, як ретельно керував газетою райком партії, говорить такий лист редактора Задорожного: "Секретарю Золотоношского РК КПУ тов. Ф. Ткаченко. В связи с вызовом редактора райгазеты на областное совещание прошу Вас разрешить подписать очередной номер газеты инструктору редакции Сандлеру". І резолюція червоним навскіс через цей лист "Согласен".
У 1954 році штат редакції трохи розширюється, відкривають відділ листів і масової роботи. Відтепер у обов'язки газетярів входить організація зустрічей з читачами, читацьких конференцій, днів відкритого листа.
1958 року постановою Черкаського обкому партії України від 31 січня назву газети "Радянська Золотонощина" було замінено на "Прапор Леніна". Випускати газету з новою назвою почали з 3 березня.
Про життя міста і району газетярі писали на сторінках свого видання.
Про життя ж колективу не писав ніхто. Ми можемо знати про нього тільки з наказів та переказів старих журналістів, з якими довелося спілкуватися автору цих рядків. Ось як звучав один з наказів по редакції, датований 30 вересня 1960 року: "У відповідності з постановами ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС віл 20.06.1960 року і відповідними постановами облому партії, облвиконкому та президії обласної ради профспілок встановити у редакції 7-годинлий робочий день. У передсвяткові і передвихідні дні - до 14-ї години". У іншому наказі говориться про повний облік листів до газети і боротьбу відділів за якнайбільше надходження листів. Це враховувалося в оцінці роботи.
1 червня 1962 року виходить перший номер районки з новою назвою "Під прапором Леніна". Але через 3 роки газета повертає собі попередню - "Прапор Леніна". Ця назва тримається найдовше за всіх - 30 років. Але 20 вересня 1991 року, коли не стало керівної ролі Комуністичної партії, став розвалюватися Радянський Союз, на підставі рішення Золотоніської районної ради, а також виданого обласним управлінням преси свідоцтва про реєстрацію, районна газета "Прапор Леніна" перейменовується на "Златокрай".
З отриманням Золотоношею в 1992 році статусу міста обласного підпорядкування "Златокрай" має три співзасновники: районну і міську ради та трудовий колектив редакції. Однак у 1999 році районна рада засновує собі свою газету "Вісник Золотоніщини".
"Златокрай" запишається з двома співзасновниками, і цей статус діє донині.
Після того, як у післявоєнні роки в редакції через поганого конюха здох білий кінь, з виїздом колективу постійно не везло. Велосипеди швидко зносилися. Автомобілі перепадали частіше всього з других рук, після того, як на них поїздило і забракувало вище начальство. Якщо вони і возили журналістів довго, то тільки завдяки водієві Федору Стеблівцю, який міг із купи металобрухту зробити автомобіль. На жаль, іноді траплялися й водії, які вміли з машини зробити купу металобрухту. Так і обходиться сьогодні "Златокрай" без транспорту на подив усіх інших редакцій.
За 60 років післявоєнної історії золотоніської газети у редакції працювало близько 80 осіб (довоєнних даних про співробітників не збереглося). Десять із них були редакторами. Керували по-різному; дехто кілька місяців, а дехто кілька десятків років. Найдовше очолювали редакцію Ілля Хорошун - 24 роки. Андрій Пірашенко - 14 років і Марія Стеблівець - 10 років.
Про всіх розповісти за один раз неможливо. Але про декого з тих, хто залишав найглибшу борозну на газетній ниві, ми сьогодні згадуємо. Як і слід у день народження.
Історія газети
"Вісти" - з 30 січня 1919 року.
"Український комунар" - з початку лютого 1919 року.
"Вісти-Известия" - з січня 1920 року.
"Червоний Жовтень" - з 1 жовтня 1930 року по лютий 1944 року (крім років фашистської окупації).
"Радянська Золотонощина" - з 17 лютого 1944 року по лютий 1958 року.
"Прапор Леніна" - з 3 березня 1958 року по 1 січня 1962 року.
"Під прапором Леніна" - з 1 червня 1962 року по березень 1965 року.
"Прапор Леніна" - з 1 квітня 1965 року по вересень 1991 року.
"Златокрай" - з 20 вересня 1991 року.
Шановні друзі!
Олексій Корпань,
Золотоніський міський голова
Із радістю представляю вам гарний та історично цінний куточок Черкащини - місто Золотоношу, яке розташоване на лівому допливі Дніпра р. Золотоношки. Історія міста сягає в глибину тисячоліть - перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік.
Користуючись нагодою, запрошую зацікавлених у співробітництві ділових людей відвідати древній град, аби впевнитися, що ми відкриті для налагодження бізнесових, туристичних та інших взаємовигідних зв'язків.
політичні партії
